КИЇВ: МІЙ ВЛАСНИЙ ТОП-5 РОЗЧАРУВАНЬ

Минулі вихідні я провела у Києві. Після 5-ти річного перериву, я відкривала для себе місто знову. І не впізнавала. Весь вікенд мене переповнювали суперечливі емоції, а десь глибоко всередині поселилося відчуття ніби місто щось втратило назавжди і це ніколи вже не повернеться. Ніби і я втратила особливий зв’язок з Києвом, і тепер не можу полюбити його зі всіх сторін.

Та й «любов» досить сильне слово, щоб казати його всім і кожному. Любити – значить миритися зі всіма недоліками та незручностями. А я не можу не помічати транспортний колапс, огидну та недоречну рекламу, величезні сіті-лайти та біг-борди, хаотичну забудову історичного центру та Дніпровських схилів.

Я не можу викреслити свої спогади Києва 5-10 річної давності, коли комфортно було гуляти по Андріївському узвозу, спокійно розглядати фасади будинків, коли з Маріїнського парку відкривалася мальовнича панорама на Дніпро (а не на дах вертолітної площадки), а Кловський хмарочос не затьмарював дзвіницю Лаври.

Кожне місто – живий організм, який повинен йти в ногу з часом, розвиватися, забудовуватися новими архітектурними стилями та впускати у своє життя новітні технології. Але Київ ніякого відношення не має до гармонійного, вдалого та розумного поєднання старого та нового. Він нестримно втрачає свій колорит та шарм, тут дуже гостро відчувається той безлад, який присутній в країні в цілому.Звичайно є те, що я люблю. Місця, куди хочеться повертатися. Те, заради чого я ладна виправдати місто в своїх власних очах. Я люблю Київ уривками. І хотіла саме з них почати свою розповідь, але вже третій день не можу скласти всі пазлики в цілісну картину. Тому сьогодні не про фотопрогулянку по Києву, а про мій власний топ-розчарувань.

АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ

Андріївський узвіз мав би очолювати список найчарівніших та атмосферних місць Києва. Там безліч арт-галерей, цікавих музеїв, характерних закладів, антикварних магазинчиків та художніх майстерень, а кожен будиночок має свою легенду та історію.

Але спокійно прогулятися по Андріївському узвозу, насолоджуючись творчою атмосферою Київського Монмарту вам не вдасться. Вздовж всієї вулички разом з сувенірними рядами тягнуться ряди припаркованих автомобілів. Бідолахи туристи ледве протискаються на вузесеньких тротуарах, маневруючи між прилавками та стінами будинків. Бо на брущатій дорозі – шалений рух автомобілів.

Як в такому хаосі можна роздивитися фасади будинків, віднайти гоголівського носа, просто випити кави чи почути гру вуличних музикантів? Чому візитівка Києва досі не пішохідна, і навіть у вихідні дні такою стає умовно і лише на папері?

Захотілося прискорити рух, не зупинятися і не фотографувати, звернути на гламурну Воздвиженку, щоб хоча би перевести подих.

МАЙДАН

Майдан – ще одне розчарування. Не тому, що обгорілий будинок Профспілок затягнутий білою ширмою і досі не відбудований. Не тому що проглядаються свідчення тих сумних подій у вигляді випаленої плитки. А тому, що простір між скляними напівкулями торгового центру заполонили багаточисленні вагончики, кіоски з фаст-фудом та кав’ярні на колесах.

Мені сумно від того, що місце, яке уособлює трагічні сторінки нашої новітньої історії банально перетворюють на базар. Лише у вранішні часи, коли місто ще спить, Майдан виглядає Майданом.

НЕВРЕГУЛЬОВАНЕ НАЗЕМНЕ ПАРКУВАННЯ

Ця проблема стосується кожного міста, але у такому мегаполісі як Київ – відчувається ще гостріше. Мене особисто дратують хаотично припарковані автомобілі у кожному дворі та вздовж тротуарів. У Києві ще й подекуди на тротуарах, площах та Набережній.

ХАОТИЧНА ЗАБУДОВА

Мабуть, не тільки мене як гостя столиці обурює непродумана забудова центральної частини міста. Новостворені гігантські будівлі елітарних жилих комплексів, готелів та ТЦ пригнічують історичні та сакральні споруди міста. Вони змінюють ландшафт Дніпровських схилів та псують архітектурний ансамбль Старого Києва. Новобудови величезні та естетично непривабливі. Це не просто еклектика, це суцільний «вінегрет».

НАБЕРЕЖНА

Раніше я не помічала, наскільки Київська набережна не затишна. Я маю на увазі не той малесенький клаптик в районі Річкового вокзалу, де можна посидіти на лавочці і помилуватися водами Дніпра. А набережну загалом. Вона відгороджена від шосе бетонною стіною, подекуди трапляються тонесенькі газони з невиразними деревцями. Це місце облюбувала молодь, неформали різного ґатунку та представники сучасного арт-мистецтва.Можливо, моя «нелюбов» пов’язана з тим, що я подорослішала. А можливо, виною є прекрасна набережна Дніпропетровська, з якою я мимоволі тепер порівнюю всі набережні Дніпра. А можливо, все разом узяте.Але попри те, не все так сумно у столиці, як може здатися на перший погляд. Про цікаві місця та затишні оазиси шаленого мегаполісу читайте у продовженні.

ВАМ ТАКОЖ СПОДОБАЄТЬСЯ

comments powered by HyperComments